Перші документальні згадки про церкву на території Устя – Зеленого датуються 1515 роком. Згідно податкових реєстрів того часу в селі документується піп і 6 ланів оброблюваної землі. Звідси можемо зробити висновок, що церква в селі на той час вже була.
У 1824 році на території села діяв костел Святої Трійці та ще три церкви: св. Михайла, св. Миколая та Покрови Пречистої Діви Марії.1
Документальних відомостей про утворення парафії Собору Пресвятої Богородиці у с. Устя – Зелене знайти не вдалося. Зі слів старожителів села, свого часу на території парафії діяло 7 храмів. Архівні згадки існують про щонайменше чотири з них.2
Сучасний храм є мурований з тесаного каменю, розташований в центральній частині села.
Його будівництво розпочалося 1873 року Божого і тривало понад 20 років. Згідно архівних даних вартість будівництва храму рівна приблизно 22 000 золотих.3
Участь у будівництві храму брали жителі села. Вони й були основними жертводавцями та фундаторами парафії. Для заснування та розвитку парафії було докладено чимало зусиль як з боку духовенства так і з боку самих мирян, які завжди прагнули бути духовно зрілими. Релігія в житті жителів села завжди займала головне місце, та була чинником, який сприяв їх духовному розвитку.
Парафіяни завжди відповідально ставились до своїх християнських обов’язків, підтримували та опікувались храмом, брали активну участь у розбудові парафії. В 2010 – 2013 рр проведено капітальний ремонт та розпис храму, реставровано престол.
З часів будівництва та освячення храму (1893р.) і до 1947 року парафія була греко-католицькою. У 1947-1989 рр. парафія належала Московському патріархату. Вдруге парафія стала греко-католицькою у 1990році і такою є донині.
На парафії служили такі греко-католицькі парохи:
- о. Андрій Стотанчак (до 1904 року);
- о. Гаврищак (1904-1935 рр.);
- о. Михайло Галабурда (1935-1942 рр.);
- о. Григорій Миськів (1942-1947 рр.). Отець Миськів, як і більшість греко-католицьких священників того часу, брав активну участь в українських державотворчих процесах, зокрема в серпні 1941-го він проголосив самостійну Україну перед своїми парафіянами. Безпосередньо на нашу парафію о. Григорій, за дорученням єпископа Григорія Хомишина, перейшов в травні 1942 року, де служив та мешкав аж до дня арешту. В 1946 році, після Львівського псевдо собору, отець Миськів категорично відмовився преходити до православної віри, аргументуючи це такими словами: «Тоді, коли мене рукопоклали в сан греко- католицького священника, я дав клятву вірності цій церкві та її главі — Папі Римському – і тому, цієї обіцянки не полишу ні за яких обставин».4
В 1947 році місцева влада заборонила проводити літургії за греко-католицьким обрядом, проте він продовжував це робити на власний страх та ризик. Тому, згодом органи МДБ заарештували його та відправили на заслання;
- о. Дмитро Припхан (1947 р.);
- о. Михайло Мохнатий (1992-2003рр.);
- о. Василь Дзяйло (2003- 2008 рр.);
- о. Степан Стрілецький ( адміністратор парафії з 2008 року).
За часів Московського патріархату тут служили:
- о. Дмитро Сворак ( 1957 – 1978 рр.);
- о. Петро Савіцький (1978 -1992рр.), завдяки підтримці та зусиллям якого, у 1990 році парафія знову повернулася до лона УГКЦ.
На сьогоднішній день на території села проживає понад 460 осіб. Усі є членами парафії Собору Пресвятої Богородиці Бучацької Єпархії УГКЦ.
_____________________
1Шематизм всього кліра гр.- кат. Єпархії Станіславіської на рік Божий 1891. – Станіславів, 1891- 268 С.
2Шематизм всього кліра гр.- кат. Єпархії Станіславіської на рік Божий 1891. – Станіславів, 1891 – 268 с.
3Шематизмь всього кліру греко-католицької єпархії Станіславіської. На рік Божий 1912. – Станіславів, 1912. – 154 с.