Історія парафії

 

Перші документальні згадки про церкву на території Устя – Зеленого датуються 1515 роком. Згідно податкових реєстрів того часу в селі документується піп і 6 ланів оброблюваної землі. Звідси можемо зробити висновок, що церква в селі на той час вже була.

У 1824 році на території села діяв костел Святої Трійці та ще три церкви: св. Михайла, св. Миколая та Покрови Пречистої Діви Марії.1

Документальних відомостей про утворення парафії Собору Пресвятої Богородиці у с. Устя – Зелене знайти не вдалося. Зі слів старожителів села, свого часу на території парафії діяло 7 храмів. Архівні згадки існують про щонайменше чотири з них.2

Сучасний храм є мурований з тесаного каменю, розташований в центральній частині села.

Його будівництво розпочалося 1873 року Божого і тривало понад 20 років. Згідно архівних даних вартість будівництва храму рівна приблизно 22 000 золотих.3

 

 

Участь у будівництві  храму брали жителі села. Вони й були основними жертводавцями та фундаторами парафії. Для заснування та розвитку парафії було докладено чимало зусиль як з боку духовенства так і з боку самих мирян, які завжди прагнули бути духовно зрілими. Релігія в житті жителів села завжди займала головне місце, та була чинником, який сприяв їх духовному розвитку.

Парафіяни завжди відповідально ставились до своїх християнських обов’язків, підтримували та опікувались храмом, брали активну участь у розбудові парафії. В 2010 – 2013 рр проведено капітальний ремонт та розпис храму, реставровано престол.

З часів будівництва та освячення храму  (1893р.)  і до 1947 року парафія  була греко-католицькою. У 1947-1989 рр. парафія належала Московському патріархату.  Вдруге парафія стала греко-католицькою у 1990році і такою є донині.

На парафії служили  такі греко-католицькі парохи:

  • о. Андрій Стотанчак (до 1904 року);
  • о. Гаврищак (1904-1935 рр.);
  • о. Михайло Галабурда (1935-1942 рр.);
  •  о. Григорій Миськів (1942-1947 рр.). Отець Миськів, як і більшість греко-католицьких священників того часу, брав активну участь в українських державотворчих процесах, зокрема в серпні 1941-го він проголосив самостійну Україну перед своїми парафіянами. Безпосередньо на нашу парафію  о. Григорій, за дорученням єпископа Григорія Хомишина, перейшов в травні 1942 року, де служив та мешкав аж до дня арешту. В 1946 році, після Львівського псевдо собору, отець Миськів категорично відмовився преходити до православної віри, аргументуючи це такими словами: «Тоді, коли мене рукопоклали в сан греко- католицького священника, я дав клятву вірності цій церкві та її главі — Папі Римському – і тому, цієї обіцянки не полишу ні за яких обставин».4

В 1947 році місцева влада  заборонила проводити літургії за греко-католицьким обрядом, проте він продовжував це робити на власний страх та ризик. Тому, згодом органи МДБ заарештували його та відправили на заслання;

  • о. Дмитро Припхан (1947 р.);
  • о. Михайло Мохнатий (1992-2003рр.);
  • о. Василь Дзяйло (2003- 2008 рр.);
  • о. Степан Стрілецький ( адміністратор парафії з 2008 року).

За часів Московського патріархату тут служили:

  • о. Дмитро Сворак ( 1957 – 1978 рр.);
  • о. Петро Савіцький (1978 -1992рр.), завдяки підтримці та зусиллям якого, у 1990 році парафія знову повернулася до лона УГКЦ.

На сьогоднішній день на території села проживає  понад 460 осіб. Усі є членами парафії Собору Пресвятої Богородиці Бучацької Єпархії УГКЦ.

 

_____________________

1Шематизм всього кліра гр.- кат. Єпархії Станіславіської на рік Божий 1891. – Станіславів, 1891- 268 С.

2Шематизм всього кліра гр.- кат. Єпархії Станіславіської на рік Божий 1891. – Станіславів, 1891 – 268 с.

3Шематизмь всього кліру греко-католицької єпархії Станіславіської. На рік Божий 1912. – Станіславів, 1912. – 154 с.